Яворів багатогранний

Гуцульське село Яворів особливої реклами не потребує. За 320 років першої писемної згадки про нього, хоча воно з’явилось набагато раніше, імідж Яворова Міцно утвердився не лише в Україні, але й далеко за її межами. Започаткована Юрієм Шкрібляком та його синами різьба по дереву, яку продовжили онуки Корпанюки, барвисті яворівські ліжники, як і косівська кераміка та космацькі писанки,, стали візиткою України. Вони, як петриківський розпис, заслуговують на увагу ЮНЕСКО. У Яворові, як в одному з найвідоміших в Україні осередків народного мистецтва, створено «Яворівський центр народного мистецтва «Гуцульська ґражда». Тут є музеї народного мистецтва Гуцульщини і літературний — Лесі Українки, садиби-музеї Юрія і Семена Корпанюків, Дмитра Шкрібляка, садиба родини Окуневських.

Скелі Терношори

У Яворові бували і черпали творчу наснагу, залишивши захоплюючі спогади, Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Остап Терлецький; збирали етнографічний матеріал Володимир   Шухевич,   Володимир Гнатюк, чех Франтішек Ржегорж; творив польський художник Домазо Котовський; знімав епізоди для знаменитої кінострічки «Тіні забутих предків» Сергій Параджанов; у XVIII столітті жителі Яворова приєднувалися до опришків під проводом легендарного ватажка Олекси Довбуша; росли і формувались у якості знаних письменників Марія Колцуняк, Роман Яримович, Ярослав Окуневський (перший адмірал з Гуцульщини). Навіть цей неповний перелік робить село привабливим для туризму, зокрема етнотуризму.

Останніми роками в Яворові, виявлено, як стверджують науковці з Івано-Франківська та інших міст України, пам’ятки древніх цивілізацій, що підтверджує також відомий шумеролог, дослідник Кам’яної Могили на Запоріжжі, академік з Москви Анатолій Кифішин. Щоправда, у багатьох виданнях допущені прикрі неточності, приписуючи суто яворівські пам’ятки сусіднім селам Бабину | і Снідавці, чим, на мою думку, вводять в оману тих, хто має бажання особисто оглянути ці пам’ятні місця, але через неточності у публікаціях будуть змушені блукати манівцями. Тому в цій статті хочу, образно кажучи, розставити всі крапки над «і», аби не було прикрих недоречностей з місцерозташуванням урочищ в Терношорах, Сокільському, Віпчинці та інших місцях, які географічно знаходяться саме в Яворові. Як найпростіше потрапити сюди, гостеві села покаже навіть мала дитина…

Справді, такі пам’ятки, як одіозна «Терношорська Лада» чи «Кашицькі камені» Сокільського, претендують на сенсацію світового масштабу. Крім цього, в селі Яворові в середині 90-х років XX ст. були знайдені крем’яне скребло і нуклеус, які львівські археологи віднесли до епохи неоліту (як мінімум 3500 років тому).

Отже, припущення про перебування у Яворові людей ще у кам’яну добу ніяк не можна вважати безпідставними. А коли так, то заперечувати можливість існування якихось культових.комплексів тієї епохи теж нема підстав, особливо, якщо самі по собі згромадження каменів мають чудернацьку форму і заслуговують на увагу навіть у якості пам’яток природи.

Якщо глянути на панораму Яворова з будь-якої з навколишніх вершин, то побачимо, що в південній частині хребта Сокільського є ряд скельних гряд, де є дуже багато каменів дивовижної форми — Люлька, Бедзвінний, Камар, Свинний Гук, Церковці, Кашицький Камінь. Без будь-якого сумніву вони знаходяться у межах села Яворова, а не Бабина. У давнину могли слугувати місцями для різних дійств, чи, як стверджує дослідник Любомир Держипільський, бути календарними святилищами.

У середині XVIII ст. в одній з печер на Сокільському жив засновник поширеного сьогодні в світі напряму іудаїзму-хасидизму Ізраель бен Елізар або Бааль Шем Тов. Євреї-хасиди вшановують його як святого.

А тепер перенесемося до південної частини Яворова — на присілок Терношори, де знаходиться знана багатьом «Терношорська Лада». У численних публікаціях цю яворівську місцину чомусь приписують до сусідньої з нашим селом Снідавки, хоча відстань від «Лади» до межі сіл Яворова і Снідавки становить майже кілометр. Зрештою, неподалік від самої «Лади» розташовані будівлі місцевих жителів, кожен з яких на запитання: «У якому селі живете?» — здивовано відповість: «Та в Яворові, а де ж?».

Вони, ці жителі, ще не засвоїли неологізму «Терношорська Лада». Сотні років цей утвір називали або «Камінь», або (частіше) — «Голова Довбуша». Якщо він природного походження, то неможливо надивуватись майстерності її величності Природи (чи Творця?), а якщо рукотворний, то це таки направду неабияка сенсація!

Тому кожний, хто відвідав урочище Терношори, зможе заявити: «Я доторкнувся до таємниці». А потрапити сюди можна лише з Яворова через присілок Безулька. А по хребту Сокільському пропонують від центру Яворова пішу або кінну туристичну мандрівку.

У кожному гірському селі Косівщини є привабливі місця, пам’ятки, урочища. У перспективі їх слід каталогізувати, належно описати і видати путівники для туристів. Настав час вкласти кошти у розвиток сервісної служби туристичної інфраструктури (про що мова йде багато років, але, як кажуть, «віз і нині там»). Було б доцільно розпочати з Яворова — на те, як бачимо, є всі підстави.

Василь ГУМЕНЮК,
кандидат біологічних наук.
Яворів — Львів.

«Гуцульський край», №15, 11.04.2014 року

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *