Гуцульській освітянській раді — 25

На території України, крім адміністративно-територіальних одиниць (області, райони), впродовж віків сформувалися етнографічні області (етнографія — від грецьких слів «етнос», що означає народ, і «графія» — опис, дослівно — опис народу). Щоб не було плутанини, їх називають етнографічними регіонами. Серед них найбільш виражені особливості мають Бойківщина, Волинь, Гуцульщина, Наддніпрянщина, Поділля, Полісся, Слобожанщина, Таврія та ін. Особливості виявляють себе в історії розвитку краю у контексті історії України, природі, господарській діяльності, народному мистецтві, говірці, фольклорі, звичаях, традиціях та ін.

У кожному регіоні проживають ет нографічні групи українців, тобто суб етноси: на Бойківщині — бойки, Волині — волиняни, Гуцульщині — гуцули, Поділлі — подоляни, Поліссі — поліщуки, Слобожанщині — слобожанці, Таврії — таврійці. Необхідно наголосити, що всі субетноси — українці, громадяни України. Проте у ЗМІ і наукових працях широкий загал авторів, серед них навіть і професори, допускають грубу помилку, ототожнюючи поняття «етнічний» і «етнографічний» (нерідко читаємо «етнічна Гуцульщина» і тому подібне).

І тут сепаратизму немає місця. Але крім українського етносу, в Україні проживають понад сто інших (білоруси, болгари, греки, євреї, поляки, росіяни, румуни, угорці та ін.). Вони є громадянами України, але своєї етнічної землі в Україні не мають.

За сучасним адміністративним поділом (якщо в деяких районах не виокремлювати гуцульські і не гуцульські села), до Гуцульщини входять: Верховинський, Косівський, Надвірнянський райони, припрутські села Коломийського району і територія Яремчанської міської ради Івано-Франківської області; Вижницький і Путильський райони Чернівецької, Рахівський район Закарпатської областей. Ця територія становить 92004 квадратних кілометри. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, тут, у шести містах і 13 містечках (селищах міського типу) та в 243 селах, проживали 469992 особи.

В питанні освіти Гуцульщина була найвідсталішою у порівнянні з іншими регіонами України, більшість жителів у гірській місцевості були неписьменними і малописьменними. Якщо після проголошення незалежності України мова йшла про відродження національної системи освіти, то на Гуцульщині необхідно було створювати гуцульську школу як регіональну, українську, національну.

Наприкінці 80-х — початку 90-х років XX ст, коли в суспільстві розпочалися демократичні процеси, в школах розгорнувся українознавчий і народознавчий рух, а педагоги Гуцульщини стали активно впроваджувати змістовне вивчення рідного краю. З ініціативи автора цих рядків, який тоді обіймав посаду директора Яворівської школи, 23 травня 1991 р. у ній зібралися керівники районних відділів освіти та вчителі-ентузіасти галицької, буковинської і закарпатської Гуцульщини. Вони створили громадське науково-методичне об’єднання — Гуцульську освітянську раду (ГОР), схвалили розроблену П.В.ЛОСЮКОМ концепцію організаційно-педагогічних основ діяльності гуцульської школи як регіональної, української, національної. Вона послужила теоретико-методологічною і методичною основою оновлення змісту освіти на Гуцульщині.

На початку 90-х років XX ст. в науковий обіг увійшов термін «гуцульщинознавство». Передусім ним стали послуговуватись педагоги галицької, буковинської і закарпатської Гуцульщини. Якщо синонімом до етнографії України, що вивчає життя і культуру народів, які проживають у нашій державі, вважають народознавство, а науку, що має предметом вивчення життя і культуру українців, незалежно від їх постійного поселення, називають українознавством, то правомірно вважати розділом науки, що займається вивченням життя і культури окремої етнографічної фупи населення Гуцульщини — гуцульщинознавством. Професор Р П.Скульський вважав гуцульщинознавство «приземленим українознавством».

Гуцульщинознавство вивчають і як окремий предмет за рахунок годин варіативної складової навчального плану в 2–11 класах, де для цього є можливість, і в процесі вивчення різних предметів, якщо воно органічно вплітається до матеріалу теми уроку, а також на факультативних заняттях і курсах за вибором.

Особливу педагогічну цінність мають такі види діяльності учнів, як збирання і вивчення фольклору, запис і складання словника гуцульських говірок, збір різноманітних експонатів, зокрема, виробів художніх ремесел для шкільного музею, виявлення й опис пам’яток природи, архітектури та історії, створення топологічних карт і словників своєї місцевості, дослідження родоводу і складання літопису сім’ї та ін.

Без навчально-методичного за безпечення і підготовки широкого вчительського загалу вивчення Гуцульщинознавства залишилось би лише продекларованим.

Відомий літературознавець і краєзнавець, заслужений працівник освіти України І. А. Пелипейко підготував орієнтовні програми з гуцульщинознавства для 2–11 класів. У 1994 році було створено науково-дослідну лабораторію «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство». Стали активно готувати і видавати посібники, хрестоматії, довідники, словники та ін. З 1996 року по 2015 рік видали 32 книжки, при чому, без жодної копійки державних коштів. Також видано 10 чисел журналу «Гуцульська школа».

З метою реалізації другого напряму діяльності Гуцульської освітянської ради, тобто підготовки вчителів до вивчення гуцульщинознавства, щороку проводилися 1–2 заходи, такі, як науково-методичний семінар, науково-практична конференція, педагогічні читання, безпосередні зустрічі з педагогами невеликої кількості шкіл у гірській міс цевості, зліт обдарованої учнівської молоді Гуцульщини, презентація нових видань.

Гуцульська освітянська рада провела в м.Косові 6 вересня 1996 року Міжнародний теоретико-методологічний і методичний семінар «Гуцульщинознавство як розділ науки та навчальний предмет». Рекомендації семінару схвалив II Світовий конфес гуцулів, що відбувся 13 вересня 1996 року в м.Яремчі.

Проведено також Всеукраїнські науково-практичні конференції «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство в змісті, формах і методах навчання і виховання учнів» і «Розвиток здібностей особистості школяра з урахуванням регіональних умов і особливостей», Всеукраїнський науково-методичний семінар «Регіональний етнографічний компонент у сучасному освітньому просторі», регіональну науково-практичну конференцію «Вивчення історії Гуцульщини в контексті історії України».

Заслуга в цьому управлінців відділів освіти, керівників і педагогів-ентузіастів навчальних закладів Гуцульщини. У Косівському районі — це І.Пелипейко, Я.Матійчак, В.Курищук, В.Козьменчук, Н.Крет, А.Григорук; у Вижницькому  — В.Проскурняк, Д.Никифоряк, Н.Черкач; у Путильському — О.Чепіль, О.Фіцич, В.Гребенщиков, М.Григоряк; у Верховинському — П.Гнилиця, І.Зеленчук, ВДідушко; у Надвірнянському  — І.Будзак, О.Савчук, М.Йосипенко, М.Винник; у Коломийському І.Терлецький, І.Мартинюк; у Рахівському — Ю.Беркела, М.Ткач, О.Шкуро, М.Семенюк; у м.Яремчі — М.Сміх, І.Онутчак.

Неоціненну допомогу надавали в підготовці і проведенні науково-методичних заходів професори і доценти з Києва, Львова, Івано-Франківська, Чернівців. Це дійсний член АПН України М.Стельмахович, члени-кореспонденти АПН України Р. Скульський і Б.Ступарик, професори М. Лесюк, Д. Дзвінчук, голова обкому профспілки працівників освіти і науки, доцент М.Габорак, керівники і методисти Івано-Франківського і Чернівецького обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.

Важливе питання діяльності ГОР — безпосередня робота з учнями. В останні роки цікавими були Гуцульська Шевченкіана «Натхненні Шевченком», присвячена 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка, та «Педагогічний міст» через ріку Черемош, присвячений 180-річчю від дня народження Юрія Федьковича. Щороку, протягом вісімнадцяти років поспіль, проводили зльоти обдарованої учнівської молоді Гуцульщини, започатковані колишнім начальником Вижницького відділу освіти Д.М.Никифоряком. Метою зльотів є створення сприятливих умов для виявлення і підтримки обдарованих дітей. Як засвідчив досвід, школярі всіх восьми районів Гуцульщини беруть активну участь у цих заходах, причому — без адміністративного впливу (вісім районів трьох областей не мають єдиного адміністративного органу).

6 травня 2016 року XIX Зліт від будеться на Путильщині. Учні також побувають у садибі-музеї співця Гуцульщини Юрія Федьковича. А XX зліт відбудеться у м.Вижниці, де було проведено перший зліт.

Так не тільки проіснувала, але й діяла, творила Гуцульська освітянська рада 25 років. Але, як кажуть у народі, стара слава нову любить. Особливо важливо в час реформування освіти, коли готується масштабне укрупнення шкіл (в опорній школі не менше 360 учнів, а в профільній старшій — 100 учнів у кожній паралелі), домогтися реального, а не лише продекларованого, рівного доступу до якісної освіти дітей у гірській місцевості. Чиновники з кабінетів не бачать реального життя. Тому освітянам необхідно активно діяти, а не пасивно спостерігати за ходом реформи, залучаючи батьків і громадськість, депутатів рад усіх рівнів, щоб реформа не нашкодила дітям.

На жаль, поки що бачимо пасивність освітян і навіть ігнорування окремими чиновниками заходів ГОР з національно-патріотичного виховання дітей і молоді.

Закликаємо всіх жителів Гуцульщини, передусім освітян, пройматися патріотичним духом наших предків і сучасників — героїв Майдану й АТО — і з повною віддачею працювати заради наших дітей — майбутнього України.

Петро Лосюк,
голова ГОР, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук, народний учитель України.

«Гуцульський край», №15, 22.04.2016 року

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *