Яворів – унікальне гуцульське село з давніми славними мистецькими традиціями.
Header

Яворівський центр народного мистецтва «Гуцульська гражда»

Нещодавно створений Яворівський центр народного мистецтва «Гуцульська гражда» сприятиме збереженню,відродженню, розвитку і популяризації народних художніх промислів, які мають багаті мистецькі традиції в селі Яворів. Створений на виконання Державної програми, один із семи мистецьких осередків в Україні, центр проводитиме науково – дослідну, пошукову, методичну, видавничу, інформаційну діяльність.

Передбачається  створення візит – центру, облаштування садиб – музеїв відомих майстрів. З побудовою музею – гражди будуть створені навчально – показові майстерні, музеї,  постіно діюча виставка мистецьких робіт. Центр також буде проводи конференції, семінари, симпозіуми, видається друкована продукція: часопис «Гуцульська гражда», буклети, створений інтернет-сайт. Отже, Яворів стане важливим мистецьким центром, не тільки на Гуцульщині, але й в Україні.

У серпні 2011 року в рамках ХІХ Міжнародного гуцульського фестивалю  в Яворові на базі Яворівської ЗОШ І-ІІІ ступенів відбулося заключне засідання Міжнародної науково-практичної конференції «Гуцульський феномен: мистецтво жити і творити» та виставка гуцульських ліжників «Барвограй-2011». На історичній горі Стоянів запалено фестивальну ватру і відбулися опришківські забави.

VKOdnoklassnikiTwitterLiveJournalПоділись

1 коментар

  • Микола Шкрібляк

    Створення “Гуцульської гражди” – “одного з семи”, як написано у прес-релізі, “мистецьких осередків в Україні” – це справді надважлива справа. Прикметно, що цей, за первинним задумом, мистецький центр постав саме в рамках Державної програми і, що його утримання відбуватиметься за кошти держави, тобто за кошти простих українців, в тому числі й великих тружеників-гуцулів). Це означає, що громада зможе контролювати діяльність Гражди і ті, хто “господарюватиме” в ній, не зможуть так “примножувати” мистецький арсенал Гуцульщини, як це роблять ті, хто керує, наприклад, Національним природним парком “Гуцульщина”, на території якого по-варварварськи та по-дикунськи нищиться все, що створене Богом і збережене колишніми газдами від прадіда-діда. Прикро, що самі гуцули не можуть самоорганізуватися: зробити так, щоб кожна місцева громада мала свій мистецький центр, який був би справжнім осередком притаманної лише йому мистецької культури, народних промислів і ремесел. Космая – писанкарство; Пістинь-Вербовець – кераміку, кахель і глиняний посуд, Город-Бабин -Соколівка – народний гуцульський одяг, Яворів-Річка – різьбу (суха та інкрустація), лижникарство… Так постала б “уся” Гуцульщина у свої неповторній красі: організовано, структуровано. Тоді можна було б говорити про справжнє відродження, збереження ба, навіть, примноження славних мистецьких традицій споконвіку української Гуцульщини. Мені не відомо, хто удостоївся бути господарем “Гуцульської гражди”, але з того, що я бачу газда там, такий собі: напевно й не дуже беручкий ані до господарської дільності, ані до мистецтва. Історія з “Гуцульською граждою” мені нагадує історію з Музеєм Великого Кобзаря.



Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *